Право на захист: проблеми оскарження постанов про порушення кримінальної справи

Рішенням Конституційного Суду України від 30.06.2009р. № 16–рп/2009 у справі № 1-17/2009 (далі – Рішення) визнані неконституційними окремі положення ст. 236-8 Кримінально-процесуального Кодексу України. Тим самим втратили чинність положення:

• "у разі неподання без поважних причин до  суду  матеріалів, на  підставі  яких  було прийнято рішення про порушення справи,  у встановлений суддею строк суддя  вправі  визнати  відсутність  цих матеріалів   підставою  для  скасування  постанови  про  порушення справи";
• "неявка якого в судове засідання  не  перешкоджає  розгляду справи";
• "якщо  він  з'явився  у  судове  засідання";
• "і виносить  постанову  про  відмову  в  порушенні  справи".

Зазначене Рішення, яке змушені виконувати учасники процесу оскарження постанов про порушення кримінальної справи, не підлягало широкому, всебічному обговоренню та оцінці. Мабуть, це пов’язане з тим, що прикладів оскарження зазначених документів не так вже й багато.

Рішення не відповідає ст. 6, 13 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) і ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльність держави.

Практична, безпосередня участь у судах під час розгляду скарг громадян на постанови про порушення кримінальної справи переконливо свідчить про численні, систематичні порушення прав скаржників органами досудового слідства та прокуратурою. Зараз можна стверджувати: Рішення КСУ стало підставою для ще тривалішого розгляду скарг, який виходить за межі розумних строків (це порушує ст. 6 Конвенції та ст. 236-8 КПКУ), для численних перенесень засідань судів і, як наслідок, для тривалих моральних, психологічних страждань громадян, їхньої невизначеності та додаткових матеріальних витрат, а також для свавілля органів досудового розслідування та прокуратури. Суди перестали бути ефективним способом захисту (порушено ст. 13 Конвенції).

Зміни до КПКУ, якими користуються слідчі

Перш за все зазначимо, що доповнення КПКУ ст. 236-7 і 236-8 мало на меті практичну реалізацію ст. 3 Конституції та міжнародних зобов’язань України щодо гарантування прав людини, у тому числі судовий нагляд за законністю порушення кримінальної справи. Стаття 236-7 КПКУ передбачила право оскарження постанов про порушення кримінальної справи, винесених органом дізнання, слідчим і прокурором. На жаль, всупереч ст. 3, 21, 55 Конституції вона не передбачає оскарження постанов, які виносяться судом на підставі ст. 4, 27 КПКУ. Мають місце й інші недоліки закону.

 Після доповнення КПКУ ст. 236-7, 236-8 слідчі миттєво навчилися обмежувати право громадян на оскарження. Так, справи все частіше стали порушувати «за фактом», а не стосовно особи, яку допитують як свідка. За цих обставин важко довести, що порушення справи суттєво, «достатньо» впливає на права та інтереси особи, а тому суд має прийняти скаргу. Є й інший спосіб позбавити права на оскарження постанови: закінчуючи розслідування справи, слідчі після ознайомлення особи з постановою про порушення кримінальної справи стосовно неї та постановою про пред’явлення їй обвинувачення негайно, без будь-якої перерви ознайомлюють обвинуваченого з постановою про закінчення досудового слідства.

Щоб скласти чи надрукувати та здати до суду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, потрібен час. Згідно зі ст. 236-7 КПКУ скарга громадянина повинна мати «достатнє обґрунтування порушення прав та законних інтересів». Тож залежно від складності постанови слідчого, її обсягу й обґрунтованості для складання скарги громадянину та захиснику потрібно до двох діб, а то й більше часу. Таким чином, зазначеними діями слідчий позбавляє обвинуваченого можливості скласти та подати скаргу.

Відповідно до ст. 236-7 КПКУ суд приймає до розгляду скаргу «до моменту закінчення досудового слідства». Отже, ознайомлюючи громадянина з постановою про закінчення досудового слідства саме в день винесення постанови про порушення справи щодо нього, його позбавляють права на оскарження. Очевидно, що ці дії слідчого мають розцінюватися як порушення права на захист. Проте, незважаючи на скарги прокурору та акцентування на них в суді, зазначені дії не оцінюють як порушення права на захист, і слідчий та прокурор не несуть відповідальності.

Рішення КСУ все ускладнило

Відповідно до ст. 236-8 КПКУ суд зобов’язаний розглянути скаргу не «пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду». Системний аналіз статей КПКУ, які передбачають обчислення строків та їх поновлення, дозволяє дійти висновку: поновлення п’ятиденного строку не передбачене законом. Отже, розгляд судом скарги на постанову пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду має вважатися достатнім для скасування постанови суду першої інстанції апеляційним судом, бо документ складено поза процесуальними строками.

Дотримання п’ятиденного строку можливе лише за умови отримання судом не пізніше встановленого ним строку матеріалів,, на підставі яких було прийняте рішення про порушення справи, і участі в судовому засіданні прокурора.

Якщо раніше, до Рішення КСУ, у разі неподання матеріалів, на підставі яких було прийняте рішення про порушення справи, суддя мав право визнати відсутність цих матеріалів і, як наслідок, скасувати постанову про порушення справи, то зараз він позбавлений цього права. Не отримавши матеріали, суддя змушений переносити розгляд скарги на іншу дату, внаслідок чого порушується передбачений п’ятиденний строк. Перенесення справи на іншу дату має місце і тоді, коли прокурор не з’явився на засідання суду. Якщо після цього суддя «пішов у відпустку» чи «захворів», скарга буде розглянута не раніше як через 60 днів після її реєстрації в суді.

Не дотримуються суди і передбаченої ст. 236-8 КПКУ вимоги щодо витребування «матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи». У більшості випадків суду надають матеріали кримінальної справи в повному обсязі. Вони можуть складати кілька томів обсягом 300 аркушів кожний. Усупереч закону суди їх приймають. При цьому порушується право особи на захист, бо суд не має права видати для ознайомлення томи кримінальної справи і водночас має надати для ознайомлення «матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, які повинні бути прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала опис».

Подання тому або томів необхідно розцінювати як порушення чітко визначеної законом процедури. Тому постанова суду має бути скасована. Подання тому або томів є психологічним впливом, тиском на суддю з боку органу досудового слідства та прокурора: подивись, мовляв, скільки доказів вже отримано, скільки ми на нього «накопали»! Професійний, відповідальний суддя не повинен приймати томи. І навпаки, повинен виносити ухвали про вирішення питання про порушення кримінальної справи за розголошення таємниці слідства. Але нерідко томи кримінальної справи лежать не лише на столах у суді першої інстанції, але і в апеляційному суді. Тож порушення закону стало скоріше нормою, ніж винятком.

 Якщо до Рішення КСУ від 30 червня 2009 р. відсутність прокурора не позбавляла суд права за наявності матеріалів, отриманих від слідчого, розглянути скаргу, то зараз він не має цього права. Водночас відомо: жоден орган дізнання чи слідчий не винесе постанову, якщо її текст не погоджений із прокурором. Крім того, відповідно до ст. 100 КПКУ копія винесеної постанови не пізніше доби реєструється в прокуратурі. Тож, якщо прокурор не згідний з постановою, він має право негайно, тобто наступного дня, скасувати її. Відсутність постанови прокурора про скасування постанови про порушення кримінальної справи свідчить лише про одне: прокурор згідний з постановою про порушення і підтримує її.

Отже, оцінка прокурором постанови відома. Тому представник прокуратури в суді виконує лише формальну роль. Це зрозуміло всім учасникам процесу. Тому перенесення справи на іншу дату за відсутності прокурора є помилковим.

Висновок

З огляду на викладене, можна констатувати: суди першої інстанції стали заручниками волі інших осіб – органу дізнання, слідчого та прокурора. Невиконання останніми закону й ухвали суду про надання матеріалів, неявка до суду не були і, очевидно, ніколи не будуть підставами для притягнення до відповідальності. Втрачено судовий контроль за досудовим слідством. Через це право громадян на оскарження постанов про порушення кримінальної справи стало декларативним.

Додатки

Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини

Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 13 Європейської конвенції з прав людини

Право на ефективний засіб юридичного захисту

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 3 Конституції України

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 21 Конституції України

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 55 Конституції України

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
( Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-зп від 25.11.97 )
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 4 Кримінально-процесуального кодексу України

Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин
Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Стаття 27 Кримінально-процесуального кодексу України

Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого
Справи про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.
Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.
Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Стаття 100 Кримінально-процесуального кодексу України

Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи
Нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.
Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.
Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.
У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.

Стаття 236-7 Кримінально-процесуального кодексу України

Оскарження до суду постанови про порушення справи
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності.
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо особи може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником.
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. Якщо обґрунтування порушення прав та інтересів особи визнано суддею недостатнім, суддя приймає рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги. Відмова у відкритті провадження не позбавляє права повторно звертатися до суду.
Суд приймає до розгляду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи протягом усього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства.

Стаття 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України

Розгляд судом скарги на постанову про порушення справи
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду.
Про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення справи суддя протягом доби від дня надходження скарги до суду виносить постанову, копія якої направляється:
1) особі, яка подала скаргу, її захиснику або законному представнику;
2) органу, який порушив кримінальну справу або у провадженні якої вона перебуває;
3) прокурору;
4) потерпілому або особі, за заявою якої було порушено справу.
У постанові про відкриття провадження зазначаються:
1) час і місце судового розгляду скарги;
2) список осіб, явка яких у судове засідання є обов'язковою;
3) дії, які необхідно вчинити сторонам для забезпечення розгляду скарги;
4) строк подання до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи.
У постанові про відкриття провадження суддя вирішує питання про доцільність зупинення слідчих дій у справі на час розгляду скарги.
Постанова судді про відкриття провадження набирає законної сили з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.
Орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знаходиться справа, зобов'язаний у встановлений суддею строк подати до суду матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи. Матеріали, які подаються до суду, мають бути описані, прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала опис.
( Положення частини сьомої статті 236-8 втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 16-рп/2009 від 30.06.2009 )
У разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи.
Якщо постановою суду вирішено питання про зупинення слідчих дій на час розгляду скарги, строк розгляду скарги не враховується у строк досудового слідства.
( Положення частини дев'ятої статті 236-8 "неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи" втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду N 16-рп/2009 від 30.06.2009 )
Обов'язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Неявка без поважних причин у судове засідання особи, яка подала скаргу та присутність якої визнано суддею обов'язковою, є підставою для закриття провадження з розгляду скарги.
Суддя розглядає скаргу на підставі наявних у справі матеріалів у судовому засіданні.
У судовому засіданні, перевіривши явку сторін, суддя:
1) досліджує матеріали, на підставі яких було порушено справу;
2) заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, її захисників чи законних представників, потерпілого або особи, за заявою якої було порушено справу, якщо вони з'явились у судове засідання;
( Положення пункту 3 частини дванадцятої статті 236-8 "якщо він з'явився у судове засідання" втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду N 16-рп/2009 від 30.06.2009 )
3) заслуховує думку прокурора, якщо він з'явився у судове засідання;
4) у разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка винесла постанову про порушення справи.
Під час розгляду скарги ведеться протокол судового засідання.
Під час судового розгляду скарги сторони мають право ознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують порушення кримінальної справи, та вимагати їх оголошення у судовому засіданні.
Розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою:
1) залишає скаргу без задоволення;
( Положення пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 "і виносить постанову про відмову в порушенні справи" втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду N 16-рп/2009 від 30.06.2009 )
2) задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи.
Набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження.
Копія постанови судді надсилається прокурору, органу, який порушив кримінальну справу, органу, в провадженні якого вона перебуває, особі, яка подала скаргу, її захиснику чи законному представнику, потерпілому та особі, за заявою якої порушено кримінальну справу.
У разі відмови в задоволенні скарги матеріали справи повертаються органу, який проводить досудове слідство. Копії документів залишаються в матеріалах провадження по скарзі.
У разі скасування постанови про порушення справи та відмови у порушенні справи подані до суду документи зберігаються в матеріалах провадження по скарзі до набрання законної сили відповідною постановою судді. У подальшому ці матеріали зберігаються в суді.
На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

За матеріалами: "Правовий тиждень"